Поезії

..

..
11.09

Так боляче - здригнулося століття
І якось безпорадно похитнулось.
Папери жовтим променем зігріті,
А у висках ніяковіє юність.

Я, як жонглер, зробила точний рух
Та не дала розбитися століттю.
І раптом я відчула силу рук 
І опік жаху прожитої миті.

А на подвір'ї вітер день жене
І щось співає в моцартівськім дусі.
Не знаю я, чи втримає мене 
Століття, якщо раптом похитнуся...

14 вересня 2001 р. 


До змісту          На головну 


***
Альтанка Глинки

Зімкнений простір над головою,
А у думках - тільки гострая мить.
Вибухне простір - і піде луною
Голос, що в серці моєму бринить.

Зчистиму час із запилених вікон,
Вслухаюсь в грай полохливих птахів,
Щоб знову і знов видихати - довіку
Лити свій звук у мурашник голів.

Ну, а коли поспіватиме жито,
Хочу в альтанці я душу сховать:
Хай нашепоче, як мені жити,
Як мені жити, коли не співать?

7 серпня 2001 р. 


До змісту          На головну 


***
Атлант

Я живу головою в небо, 
У волоссі моїм - вітер,
І не Зевсові дякувать треба, 
Що існує життя на світі.

Не ярмом тисне небо на шию - 
Я кохану тримаю в обіймах.
А розказують зливи злії, 
Що стою я - бо просто сильний, 

Що тупий я служака упертий...
Ні! Ми з небом в одне злиті...
Тому вдень не лякаюсь я смерті, 
А вночі не боюся жити.

25 листопада 2003 р.



До змісту          На головну 


***
В.Знобі

Господь, взявши в руки шмат глини,
У нього вдихнув душу й волю. 
Обличчя ще в глині в людини, 
А погляд - у вічі долі. 

Це погляд в майбутнє крізь терні, 
Це погляд в людськії душі. 
В запиленій гіпсом майстерні 
Плечем до плеча - невмирущі.

Побачив Господь: це добре, 
Що так оживає глина. 
Торкнувся Майстрова лоба:
Хай має від Музи сина!

10 січня 2004 р.



До змісту          На головну 

***
Вдома

Морок в кімнаті. Дощ за вікном. 
А у ногах - втома.
Більше не можу боротись зі сном:
Хочу побути вдома.

Дім - то є просто чотири стіни, 
А нагорі - стріха,
Що захистить від хвороб, війни, 
Сліз і стихійного лиха. 

В жмені візьму я свій крихітний дім
І попрошу тихо-тихо:
"Господи, дай же відчути усім
Що таке стіни та стріха".

14 травня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Вже сновидіння розплітають коси, 
Проціджують крізь зорі темний став, 
А я не сплю. Очікую на Осінь, 
Поставивши на стіл дванадцять страв.

Вона прийде з пахким снопом полину, 
В якому сплять легенди та казки.
Казки вкладу в голівку свого сина, 
Легенди - в скриню віршів. На роки.

Розчісує серпневий вітер трави, 
І Місяць променем намацує поріг, 
А я чекаю. Я сиджу на лаві, 
Та від сидіння вже не чую ніг.

4 серпня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Відкриє
               зоряні очі 
                               ніч,
Розіллється по шкірі 
                       вовняним 
                                 туманом.
Поцілована зорями,
              пліч- 
                       з ніччю 
                                 -опліч,
Шепочу до століть,
                   що в мені 
                              засинають.

Розливаю зі жмень 
                  над рівнинами 
                                        дощ,
Жовте яблуко-місяць
                      щоночі 
                                      кусаю.
Ворожу я на листі 
                розпатланих 
                                         рощ,
А що буде уранці - 
                               не знаю.
                                             Не знаю.

8 липня 2001 р.



До змісту          На головну 

***
(Прометей)

Дослухаюсь до кожного шуму,
Але тихо. Незручно. Незвично.
Вдих та видих. Так час суне.
Вдих та видих. Я житиму вічно.

Дізнаюся про тіло від болю, 
Та вже вмію до болю звикати - 
Це така моя плата за волю, 
Це така за вогонь плата.

Я віддав свій вогонь людям,
Ні на мить не відчувши сором.
Вдих та видих - на повні груди! - 
Бо летить вже зевесів ворон.

28 серпня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Жаків дім

Еклектично насичений 
        просторовими скарбами, 
                     нашаровує 
                                     поверхи 
                                                   дім.

Підіймається сходами,
        сходами з мармуру,
                     ще невидиме 
                                    полчище 
                                                   рим.

Я пірнаю у вакуум 
        німфи акустики, 
                      роздуваючи 
                                    пазухи 
                                                   щок,

У мій світ загляда 
        крізь малесеньке люстерко 
                      жовтий сонячний промінь. 
                                                           І 
                                                                 Бог.

20 травня 2000 р.



До змісту          На головну 

***
З озера срібного
          теплого рибного
                    Сяйва очей наберу,
Разом з осокою
          стану високою,
                    В танець піду на вітру.

Хмарки біляві,
          сині й смуглявії
                    На ніч собі постелю,
Зорями чистими,
          наче намистами,
                    Шию покрию свою.

З самого ранку,
          на сірім світанку,
                    Хочу збирати полин,
Голосом вмитися,
          небом напитися,
                    Як молоком парним!

2 серпня 2001 р.



До змісту          На головну 

***
Зберу в пучок солом'яне волосся,
Розкину руки й посміхнусь до сонця,
Торкнуся яблука, що світлом налилося,
І подивлюсь на небо крізь віконце

Своїх думок. І мить запам'ятаю - 
Засмагле літнє щастя й присмак вітру...
Раптом - зірветься час і зкатиться із раю,
І принесе стоглаву справу-гідру,

Постукає до мене дощ осінній,
Влетить в хустині з вовни хуртовина - 
І плакатиму, що покриє іній
Вікно із сонцем й запахом полину...

17 липня 2001



До змісту          На головну 

***
Знов свистом звивистим зриває вітер віти
І ранить небо пальцями дерев;
Кров із подряпин - блискавка в півсвіту - 
І грім - від болю шаленіє лютий лев.

Поличники площин і шори даху
Звиваються у сувій зливи світу.
Без тремоло тремтінь і згаги жаху
Я хочу, прагну, я жадаю жити!

29 вересня 2001 р.



До змісту          На головну 

***
Ікар

Я сонця жовток випити можу
І хочу розвіяти хмари волоссям,
Та крила - занадто важкая ноша 
Для того, хто ще не літав досі.

Я - батьковий син. Я не можу - в рамках,
Я хочу все вище - до сонця хочу!
Я небо, як матір кохав змалку.
А піт - разом з воском розтопленим - в очі.

Нехай терпнуть руки - до жару, до дзвону, 
Хай вискочить серце, хай висохне слина - 
Я хочу пізнати цю мить невгамовну - 
Останнюю мить! - Перед самим падінням!

14 вересня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Кістляві дерева в стик.
За стріхою місяць зник - 
Зарився обличчям в солому
Мого спорожнілого дому.

У небі - зірка хитка.
Склади випадають з рядка,
Із дня випадають години, 
А з серця - людина.

В гілках пахне рання весна - 
Оманлива рибка-блесна.
Я вчуся дивитися вгору:
Вже бачу не горе, а зорю...

19 квітня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Колискова

Земля - це та сама дзиґа, 
Тільки кола у неї ширші.
Послухай, як шеркотять стиха
За стінкою сірі миші - 

Так світ улаштований: завше
Є хтось, хто менший від тебе.
Вдень - сонце. Вночі ж вставши,
Побачиш зірочки в небі.

Як курка курчат кохає, 
Кохає тебе твоя мати.
Ось вечір - пірина пухкая - 
Тобі буде солодко спати.

24 листопада 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Ліні Костенко

Ніч налилася в склянку кімнати
Густим молоком незбираним,
Зорі прозорі вибігли грати
В сивім волоссі вирію,

Рима присіла на край підвіконня,
В мозку вмостилися образи:
Казку розкаже хвостате безсоння
Своїм сиплуватим голосом. 

І немає натхненню краю, 
І не видно кінця ночі!
Я пишу. Значить, знову жива я.
Написала... І спати хочу.

30 грудня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Мрія

Час повзе по сірім павутинні,
Пише літерами зниклих алфавітів,
Листям від оракулів-дерев.

Шепочу молитви я сріблясті - 
І летить у небо візерунок - 
Кілька нот для партитури зорь.

Паличка у пальцях диригента.
В тілі білий стовп я відчуваю.
Він росте... Свобода... Верхнє ре!..

Руку підіймаю від акорду
І дивлюсь на вузькії долоні - 
Нотний стан для арій моїх доль.

12 липня 20001 р.



До змісту          На головну 

***
На підвіконні тріскається фарба - 
Це диха сон крізь звивисті щілини,
В квартирі морок розправляє фалди,
До мозку заповзають сиплі тіні.

Я проведу руками по обличчю
І відгоню все сказане донині.
Без слів і жестів ми спілкуємося з ніччю.
Ії долоні кобальтово-сині...

Прокинеться білявооке сонце - 
І гостя зникне десь в шовковій тиші.
Я засинаю, спершись лобом на віконце,
Й читаю в тріщинах свої майбутні вірші.

16 жовтня 2001 р.



До змісту          На головну 

***
Навіщо дихать - і не співати?
Навіщо пісня, що не від серця?
Навіщо жити, якщо не знати,
Що щастям зветься?

Як пил дороги дощем не змити?
Як не стрибати в масні калюжі?
Та як сорочку тому не сшити, 
З ким схожа дуже?

Я хочу жити як в день останній - 
По вінця повний. - За це молюся!
Я вчуся співу, я вчусь коханню,
Я сонцю вчуся!

4 вересня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Надвечір'я пахне сивиною,
Яблуками стиглими - серпневі сни.
Я не можу бути новиною, 
Бо немає в світі новини.

Жовтень прошуршить шершавим листям,
Сніг пухкий схова мої сліди,
На скакалці вскочить літо в місто,
В зливу підуть кола по воді...

Розчешу волосся на подвір'ї
Та вплітатиму в косу за роком рік,
А коли запахне надвечір'ям - 
Прийде сивина й на мій поріг.

17 серпня 2001 р.



До змісту          На головну 

***
Не згадаю я все сказане, 
Не пройду всі шляхи разом.
Отака у мене проказа є:
Я засмічена чужими фразами, 

Я думками чиїмись засмічена
І обличчями. Зовсім різними...
Ми добра один одному зичимо 
Не від серця, а так, за звичаєм.

Я за звичаєм жити навчена:
Пироги готувати смачними,
Вечорами іти на побачення 
Й дізнаватися слів значення.

У великий мішок марлевий
Поскидаю усе марнеє!
Я на сцені зіграю райдугу 
І спробую 
                   стати 
                               Іншою...

19 квітня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Небо нашпиговане зорями,
Місяць - соковите желе, -
Персиковим запахом зораний,
Зоряними стежками йде.

Шпилі всі унизані хмарками - 
Чеками із лавки життя.
І листи із краплями-марками
Листопадом в руки летять.

В небо я дивлюсь заворожено,
По доріжці місячній йду.
В лабіринті зорь я народжена,
А шукаю зорі в пруду.

30 липня 2001 р.



До змісту          На головну 

***
Осінній вечір

Вуаль туману прикриває вулиці, 
У сутінкових памороках - світ,
Померзлі голуби до підвіконня туляться, 
І день завершує космічний свій політ.

В тумані цім я бачу профіль осені, 
Між пальців холодом стікає цівка вітру, 
Слизькії віти заплітає осінь косами, 
Готуючи для них морозів бритву.

Осінній вечір. Щільно вкриюсь ковдрою.
За склом - ліхтар, як учорашня грінка.
У щоку тикається пес рудою мордою
І вічний час посапує під стінкою.

25 листопада 2003 р.



До змісту          На головну 

***
                              Моєму дідусеві

Пам'яті хірурга

Я відвик по ночах спати, 
Одинадцятим пальцем - скальпель.
Ордени на хрустокму халаті - 
Кілька свіжих кровавих крапель.

Жовтокрилою шаллю очі
Прикриває мені осінь,
А я знов працювати хочу, 
Бо так мало зробив досі - 

Врятував десять тисяч душ я:
Бо така вже від Бога робота...
Суєтного трамвай рушить, 
А Петро відчиняє ворота.

11 жовтня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Під парасолею ховаюсь від дощу,
Зітхаю тихо в самоті безсилій.
Я мрію, що волосся розпущу, 
Розправлю крила й полечу у вирій.

По парасольці краплі стукотять - 
Так кораблі шлють "SOS" на мові Морзе.
Подалі з хати! Йду. За п'яддю - п'ядь, 
Мої сліди - калюжі на дорозі.

Калюжі сліз, інтриг, чуток, 
Що я дощем на землю змию з себе.
І разом з вітром - радості ковток - 
Порину в дощ, під парасолю неба!

12 серпня 2003 р.



До змісту          На головну 

 

***
Позичила у вересня любов
І - загубила десь у бабиному літі.
В калюжах я шукаю літа знов,
Блукаючи по вересневім світі.

Я знаю, що живу один лиш раз,
І марно, що не в іншому столітті,
А в тому, де нема облич у мас,
Де гнуться під дощем стрункії віти.

І я знайшла. В руках пожовкли квіти,
В душі змішалися слова знайомих мов.
Зітхає в барвах бабиного літа
У Бабинім Яру моя любов.

22 вересня 2001 р. 


До змісту          На головну 

***
Поспішаю, щоб знову спинитись,
Просинаюсь, щоб знову заснути.
Тільки стоячи можу молитись,
Тільки в сні з мене падають пута.

Там помічу я синії квіти,
Легкий дотик проміння до шиї,
І, здається, я зможу летіти,
Доки крила без сил не зомліють.

Торбу буднів з собою ношу я,
Наче будні я хочу збирати.
Зупиняюсь - і знову біжу я,
Засинаю, щоб знов просинатись...

7 вересня 2001 р.



До змісту          На головну 

***
Пробуркочуть наді мною грози,
Проповзе туман, зітхне блакить,
Я сьогодні буду не-собою,
Бо у мене серце не болить.

Наберу я вітру повні жмені,
Із полинним запахом засну
І побачу в мареві зеленім
Птаха, що співає про весну.

Холодком лоскоче вітер зрання,
Біль сповзає у скарбницю літ...
Це - не старість. Просто це - вигнання
З раю у старий буденний світ.

7 серпня 2001 р. 



До змісту          На головну 

***
Проколоте зірками небо
Десь дуже близько. На плечах.
У воду подивлюсь на себе - 
Й побачу озеро в очах.

Я золоту доріжку сонця
Вплітаю в косу. Цілий світ
Мені співає: "Ні, не сон це,
А час твій, тільки твій політ!"

Серпневим зорепадом змию 
Я пил дороги. Хочу спать.
Нічною шаллю вкрию шию,
Щоб завтра я могла співать.

21 серпня 2001 р.



До змісту          На головну 

***
Розтанув день. Як силует в імлі, 
Як кроки незнайомого за рогом. 
І кішкою вмостилась на землі
Пухнаста ніч із запахом тривоги. 

Як ножиці, годинникові стрілки 
Відріжуть час - почнуть нове Сьогодні. 
Я не встигаю залатати дірки 
До чорної космічної безодні.

Безодні страхів, поз, інтриг, 
Пліток чужих - безодні кривди й лиха... - 
Не встигла я. І день за рогом зник...
А ніч муркоче щось на вухо стиха...

12 листопада 2002 р.



До змісту          На головну 

***
Склепіння жовтнем заіржавіло - 
І дощ у стріху.
В сплетіння днів і тижнів марева 
Спитаю стиха:

"Чом диха вітерцем скнітливим 
Духмяна осінь,
А я, здається, ще не сива, -
Без сили зовсім?

Чом не дивлюсь, як золотаво
Кружляє листя,
І неживі не ваблять трави 
У передмістя?

Чом стука дощик липкуватий 
В моє віконце,
Коли так хочеться писати
Про літнє сонце?"

24 жовтня 2002 р.



До змісту          На головну 

***
Слова

Слова - палкі іскри, слова - гостра зброя, 
Дзвінкі, наче скельця розбитих дзеркал.
У щасті це - квіти... та лезо - у горі: 
Фонтан - кров із вени. Густа і гірка.

Слова - тихий шерхіт сторінок під пальцем
І в муках уперше народжений вірш.
Слова - вишивання на мислення п'яльцях
І друзі, що вже не повернуться більш.

Кліше брешуть злобно, як моські кудлаті, 
А лайки - ті ненависть в душі несуть.
Та справжні слова починаєш писати
Коли слова зайві, коли не в них суть.


22 серпня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Стрімким стаккато стрекотять струмки,
В повітрі - лиш наскрізь прозорий простір,
Цілує пальці промінець цупкий - 
Так хочеться надихатися вдосталь!

Весну я кличу ближче до обличчя:
"Льодяник сонця! Ландишів пучок!.."
У відповідь - лиш мокра, сива тиша,
Колючий протяг, кислий дим свічок...

У сірім рам'ї шкутильгає дощ,
Жевріє світ у колах ліхтарів.
Ховаюсь від думок в кишенях площ
Дивлюся сни, коли немає слів...

8 листопада 2001 р.



До змісту          На головну 

***
Сугломою дорогу зводить
В долонь-долину.
Полине літо моїх літ 
В полон полину.
Там осінь синові сяйне 
Своєю синню,
Там у баладі рим блідих - 
Мій млин в малині.

12 серпня 2001 р. 



До змісту          На головну 

***
У бокалі - сапераві,
На плечах - час.
Мене Льолею назвали, 
Долею - Вас.

На моїх долонях - ліній
Щільне шиття.
"Доле, як зловити риму 
І сенс життя?"

Защімило скроні: в Долі
Погляд цупкий...
Кинула в бокал мій зорю:
"На, доню, пий!"


5 лютого 2003 р.



До змісту          На головну 

***
У волосся вплетена втома
І тремтить на висках, у кучерях, 
А я знову прямую з дому, 
Бо щоденням своїм змучена:

Не зминають мій мозок збочення
І не тягне робити злочини - 
Я із віршем навіки заручена
Та незмиваним словом зурочена.

Крізь утому та щелепи холоду
Пробираюся з піднятим воротом.
На долонях ці лінії - змолоду,
І по них я шукаю золото.

21 грудня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
У Лючії - фінальне соло 
Під грайливі рулади флейти.
Її плечі безсилі - долу, 
А пасажі - в стрімкому злеті:

Божевілля в суцільнім мажорі, 
Танцювальні мотиви смерті...
Це безжальна усмішка долі:
В примадонни - підошви зтерті,

В неї вимкнуто газ і воду, 
І білизна в кімнаті вісить...
Вона очі до неба зводить - 
І вмирає. Утретє за місяць.

10 лютого 2004 р.



До змісту          На головну 

***
(Пісня Персефони)

У Місті немає неба,
У Місті - осінь та дощ, 
У Місті живе слово "треба"
В глибокім колодязі площ.

У Місті не видно сонця
В зіниці вікон сліпі, 
І люди живуть в оболонці, 
Що кожний собі зліпив.

Востаннє - обличчям до листя, 
В обіймах стискаючи світ - 
Я знов повертаюсь до Міста.
Додому, Деметро, в Аїд.

17 серпня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Хтось злий подряпав личко мого міста
Білявими штрихами ліхтарів -
Я притуляю листя до обличчя,
Щоб жоден шрам у мене не болів.

Із неба капає в долоні сірій площі
Дрібна монета талого дощу - 
Сховаю. Підійму в молитві очі - 
І пляма розтечеться по плащу.

І під подушку-пагорб руку-річку
Я підкладу, засну й побачу сон: 
Що відірвалось полум'я від свічки,
Що не живу я з містом в унісон.

20 січня 2001 р.



До змісту          На головну 

***
Я бачу радість у Ваших очах,
І радість ця - знову не я...
Змарніла? То просто тече мій дах - 
Ні сну, ні життя нема...

Розхристаний ходите Ви під дощем,
У голову дме зима.
Її Ви прикриєте власним плащем,
Я ж в хустку горнусь сама...

Промчалося повз уже декілька зим, 
Розтанув і знову ліг сніг...
Я звикла. І, знаєте, щаслива тим, 
Щo бачу в очах... твоїх...

24 грудня 2002 р.



До змісту          На головну 

***
Я відчуваю літо у собі,
У жмені вроду із води виймаю,
Уже я згодна осінь полюбить,
Та теплу воду у руках плекаю.

Луною в соснах я пускаю спів,
Та не мотивом рік відповідає,
А ставить стіни із холодних злив
І в зорепаді листя пригорає.

Знов сіре сонце в бронзовій воді
Породить зиму. Ні, я не зітхаю,
Я відчуваю літо в самоті
Та знову із папером в літо граю.

26 серпня 2001 р.



До змісту          На головну 

***
Я встану рано скуштувати сонця,
Своє волосся квітами убрать,
Майбутнє прочитати на долоньці 
Та з моря взяти засмагом подать.

А потім, у полуденному світлі,
Читати давні невідомі письмена.
Про диво світу дізнаватись звідти,
Про Вічність, що ніколи не мина.

Коли ж пірне глибоко в море сонце
Й Чумацький Шлях проділом простягне,
Я стукатиму зорям у віконця
І розмовлятиму із ними про земне.

1 серпня 2001 р.



До змісту          На головну 

***
Я засіяла зорями небо, 
Залила киселем ночі.
Доле, знов я чекаю на тебе
І не знаю, що ти наврочиш.

Чи пасьянс розкладеш вогнями 
Незнайомого мені міста?
Чи ув'єш мені голову снами?
Чи вдягнеш мені віршів намисто?

Чи вкладеш ти мені у долоні
Власяницю прозрінь? І, осанно, 
Чи пошлеш ти мені, своїй доні,
Величезне й чарівне кохання?

14 травня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Я приколола защіпом узвіз 
До пагорба. Одного із семи.
Я одягнула Києву на ніс
Прозорі скельця білої зими.

Узвіз скотився долу на Поділ
І прослизнув у черева дворів,
Де навіть зараз ладаном кадил
Зітхають церкви... Я не мала слів - 

Була по справах все своє життя.
Та раптом зрозуміла: час горить!
Тоді узвіз я зшила із лаття 
І приколола церкву до гори.

24 жовтня 2002 р.



До змісту          На головну 

***
                                  Моїй мамі -
                                  Наталії Карпенко
Яблунева Качанівка

На схилі - яблуня. За нею сходить сонце,
Стрункая райдуга із озера росте.
Тримаю літо липкувате - на долоньці,
Як з медом яблуко. Холодне і хрустке.

На лузі добре горілиць лежати, 
Щоб із волоссям сплутався полин, 
І думку гнати про рутини ґрати, 
Про близькість осені, про швидкий часу плин...

Натхнення - видохну. На жовтуватий аркуш, 
Який давно чекає моїх слів:
І з сонцем яблуня оселиться у парку, 
В палаці - привид, а в альтанці - спів.

20 серпня 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Як важко вміти не писати - 
Спокійно дихати буденням, 
Сидіти вдома у халаті 
Й не дочекатися знамення, 

Штовхнути за сталеві ґрати
Натхнення в сірім рам'ї зтертім...
Як страшно вміти не писати, 
І так - уміючи - померти...

23 листопада 2003 р.



До змісту          На головну 

***
Японське

Троянд букет не надихне японця
Лише тому, що ці троянди - вбиті.
Всім тілом, всім єством своїм - до сонця,
А якщо ні - так і не варто жити.

"Народження ріки, - говорить танка, - 
Там, де вода пташині по коліно".
Шматочок моркви в рисі - сонце вранці, 
Що принесе рутину і прозріння.

Не буквами писать - шматками смислів, 
Хиткими, як прозореє желе, 
Вчить нас земля, де кожне слово - вислів, 
Де в Океані Сонечко живе.

27 січня 2004 р.

До змісту          На головну